Цей пост висітиме певний час тут згори, бо для мене це важливо. Я написав робочий сценарій містичного кінофільму і навіть зареєстрував його в УААСП. У сценарії йдеться про містичні перетворення часу та простору, про подорожі паралельними світами, про Київ. Усіх, хто може посприяти екранізації цього твору - прошу виходити на зв’язок.


Этот пост некоторое время будет висеть вверху, ибо это важно. Я написал рабочий сценарий мистического кинофильма и уже зарегистрировал его в УААСП. Фильм рассказывает о мистических перевоплощениях времени и пространства, о путешествиях в параллельных мирах, о Киеве. Всех, кто может помочь в экранизации этого произведения - прошу выходить на связь.

5 квітня податкова міліція провела обшук в офісі найбільшого в Україні кінодистрибутора і кінопрокатника, компанії B&H. Формальною причиною стала, нібито несплата податків у сумі 18 мільйонів грн.

Зі студії "Ле Доен", з якою співпрацює B&H, вилучили всі комп'ютери і всю звукозаписуючу апаратуру. Дубляж став повністю неможливий технічно.

Студія "Ле Доен" здійснювала 60% усього дубляжу в Україні. Крім того, вона була однією з кількох студій в Європі, сертифікованих для запису в системі Долбі.

Вороги українського дубляжу завдали потужного удару. У кінотеатрах знову будуть показувати фільми, дубльовані в Росії.

От ми і приїхали... Велкам, дорогі гості, на уРкаїну! Тепер залишилося тільки відстрілювати на вулицях тих, хто розмовляє у своїй рідній країні рідною мовою...

Була в мене задача - якісно записати голос. У мене вдома стоїть професійна звукова картка M-audio, чудовий концертний мікрофон Shure SM58, але в процесі запису виявилося, що різні плювакальні звуки типу Б, М, П - псують усю картину маслом))

Отже, в нашому онлайн-випуску передачі "Очманілі руці" робимо захисну студійну мембрану власноруч і з чого Бог послав)))

Етап перший. П'яльця пластмасові



Етап другий. Чулки польські (екстра-моцні!)



Етап третій. Одруження!



Етап четвертий. Випробування на екстра-моцність



І нарешті студійний звук!



Нас, українців, не перемогти!)))

Я тут зіткнувся з таким стрьомним словом як "беруши" (рос.), аналогів українською немає, створене це слово від "БЕРегите УШИ!!!"... геніально, мйяць! Ну, та ок, суть у тому, що перетягнувши його таким чином в українську - це як мішок картоплі через колючий дріт з чужого поля: і картоплю розсиплеш, і мішок порвеш, і сам дибілом почуваєшся: якісь "бервуха" виходять. От мені вчора вночі стрельнуло слово "заслушки" - типу "заглушки", але для слуху, і їхня позиція "Ми За Слух!")) Скажіть, що ви думаєте? Більше спати треба чи може бути?

Цей фільм мене вразив від самого початку! Фільм про мрію, про своє місце в житті, з величезною купою акуратних і тонких мізансценочок, дуже багато візуально приємних миттєвостей. Раджу і всіляко рекомендую!



Хоч скільки я його дивився під час перекладу, і передивився потім у кінотеатрі від початку до кінця, я з задоволенням перегляну його ще раз. Фактично, це арт-хауз, який пішов у великий прокат.

Відгукніться, хто бачив! Які ваші враження?

Поки я їздив, цей мульт пройшов у прокаті без мене. Відгукніться, хто дивився. Як вам? Ми над ним працювали декілька місяців, тільки на переклад пішло декілька тижнів, це вкупі з піснями.





Я докладав туби багато кумедних слів і всілякого такого, мало вийти кльовацько)) А по суті - дуже добра і філософська стрічка. Змушує задуматись про багато речей. Зараз таких стрічок мало. На жаль.

Як-то кажуть, мандрівка без пригод - це фігня і туфта, а не мандрівка, тоді вже краще облаштувати засідку перед ноутом, залізти на ютьюб, картатим пледом обмотатись і коньячку в чай підливати, ото тобі й усі мандри))

В день вильоту ніщо не віщувало біди. Ну може, хіба що з номером готельним трохи гальмонули і здали його на годину пізніше. Зате я цей час надолужив - хайвеєм літав як усі, щоб не відрізнятись, - 80 миль на годину (це десь 130 км/год) замість, ну максимум 65, та й машингвер був такий, що мало місця. Тобто, не нам у ньому було тісно, а на дорозі іншим могло бути сцикітно. Volkswagen Jetta, двигун 2.5 літри, до сотні за 9 секунд, причому він легенький і під час розгону тебе так втискає в сидіння, наче на зліт ідеш... ну, це не описати, просто водійський оргазм! Я розумію, може, на Subaru Impreza WRX чи там на Porsche відчуття ще веселіші, але для мене і цей досвід був просто Ja ja! Das ist fantastich!
Тим не менш, в аеропорт ми приїхали години за півтори до відправлення рейсу. Давай реєструватись у терміналі "допоможи собі сам", а він, падлюка, давай глючити! Добре, перейшли до іншого терміналу, перевідповіли на всі його запитання і варіанти типу "А може, ви член профспілки поневолених штукатурів?", "А чи не хочете відкрити картку золотодупого клієнта?", словом, замість видати талони на посадку воно видало дулю з червоним написом "Реєстрацію на ваш рейс уже закінчено". І почалося... від однієї тітки, яка говорить англійською, як джумшути в "Нашій Раші", до іншої, яка ще, курва, мені каже: "ай дуонт андверственд іоу"! Бо, бляха, на курсах англійської для емігрантів треба було мову вчити, а не смски своєму карлосу писати в далеку мексику! Це пиндець, громадяни! Я вже писав, що в Америці того американця ще спробуй пошукай! А на більшості робіт гастарбайтять чорні, жовті, карамельні, які хочеш - і для всіх та англійська - нерідна, як зла мачуха, і ніхєра, крім завчених для роботи фраз, воно не розуміє! Ладно, чш-ш-ш, бо як починаю заводитись, то й до біди недалеко...

Словом, спроби з десятої натрапили нарешті на нормальну, живу, адекватну людину, перебронювали квитки на наступний день, щоправда з доплатою нефіговою, і попхались у приаеропортовий готель. Добре, що Штатівська віза - не Шенген, і назавтра вона не закінчується...
Найвеселіше в зворотньому польоті була пересадка в Хітроу... Я вже писав, що там вайфая ніфіга не було. Ага... Тут виявилося ще декілька нюансів...
Рейс із Хітроу додому був о восьмій ранку, а прилетіли ми туди о дев'ятій вечора. З аеропорту не вийдеш, бо в британців своя віза, і ні в які сумнівні євросоюзи вони не вступають. Ок. Фіг з ним. Зрештою, Том Хенкс в аеропорті місяць жив чи скільки там, шо нам якісь 11 годин! Ага... О десятій всі кафешки і крамнички зачинились наглухо. Тааак, слов'янський план затеплити дурну ніч у Хітроу пляшечкою віски накрився... О пів на одинадцяту до нас дійшло, що всю воду ми здали при проходженні контролю і пити тепер можна тільки в тубзику з-під крана, бо фонтанчиків з питною водою, які в Штатах на кожному кроці, тут виявлено не було. Зате ж є автомати з продажу води, цукерок і бутербродів! Круто! Тільки приймають вони лише монети, а банкомати монет не видають! Ну якось так склалося, дірка десь у цьому рівнянні...

Опівночі градус абсурду підріс іще на пару пунктів)) Прийшли тітки і всіх гарно попросили забратися з великої зали до другого гейта, там трохи менша зала очікування, в якій усіх пасажирів, котрі чекали на ранкові рейси, гарненько зачинили і сіли нас доглядати.))) У мене було стабільне враження, що ми в таборі для політичних біженців))) Там, щоправда, були спеціальні лежаки (о дякую, Велика Британська Імперіє - хоч про щось ви у своєму Хітроу подбали), з яких кожні 20 хвилин хтось падав, то там, то в іншому кутку зали, як перезрілі груші)) Ну блін, чисто тобі тиха година в дитсадку і вихователька сидить за вами дивиться, щоб усі руки над ковдрами тримали)) Мене підмивало гукнути їй: почитайте нам каааазочку, ну плііііііз! Чи перекажіть останню серію про доктора Гавза, я ще не бачив, можна своїми словами!

Але так збоку глянути - гнітюче враження, у мене народився такий кострубатий каламбур, бо ж просто допекло! Справжня назва аеропорт Хітроу - Хитрий, бо ніколи не знаєш, де тебе наї№%)ть. А те, що він "Міжнародний" - то від слова Жопа))) Я розумію, коли в нас в Україні з сервісом срака - так у нас ніхто й не підписувався, що тобі зроблять добре! А тут же ж, ти розумієш, Лондон, твою макітру!

Та хай би там як, але мандрівка ця була колосальна, офігєнна, незабутня, унікальна і неймовірно кльова! І про Америку я дуже багато зрозумів, чого звідси, скільки не читай і не дивись, не збагнеш... але то вже теми для усних обговорень у вузькому дружньому колі)))

Індіанці…
Я з дитинства марив індіанцями! Я і в юності хотів бути Вогнепальним Орлом чи Всевидячим Носом (бо ніс у мене таки довгий). Навіть машину я зрештою, по довгих роздумах, вибрав собі через те, що у Шкоди на емблемі – індіанський ірокез)) І ось нарешті я побачив ЇХ, СПРАВЖНІХ, нащадків тих самих, про котрих ми читали і яких бачили в кіно, персоніфікованих Гойко Мітічем)) Вони живуть по-різному, хтось вчиться в Оксфордах-Гарвардах, хтось має великі бізнеси, а більшість – живуть у так званих «резерваціях». Це не гетто, як я спершу думав, і як саме слово викликає асоціацію.
Ті, що я бачив – це невеличкі циганські табори на американський кшталт – стоять 5 трейлерів посеред арізонської пустелі, між ними білизна розвішана сохне, діти в пилюці бабраються, баскетбольне кільце стирчить з каміння. І поруч із цим стоїть державна табличка на дорозі з офіційною назвою міста. Щоб ніхто й не сумнівався. А я ще собі думав – чого ж то GPS про ці населені пункти нічого не знає? Словом, американські цигани…
Але… коли я стрічав їх при, так би мовити, персональному контакті – в невеличких крамничках із сувенірами, на заправці серед пустелі, при в’їзді в національний парк-долину… вони живуть здебільшого бідно, набагато бідніше за середульшу більшість американців, але вони чимось світяться! Вони зовсім інакше посміхаються. Не тому, що так треба, а з якоїсь іншої причини. Вони дивляться наче крізь тебе, і коли бачать щось своє, тільки їм зрозуміле, – усміхаються тобі просто в душу…
Я пишу це вже в Нью-Йорку, за тиждень від того, коли я ЇХ бачив, але кожен спогад пробігає теплими мурашками. ЇХ, корінних мешканців цієї землі, винищували з самого початку історії Штатів і по добрячий шмат 20-го століття, а це близько половини тисячоліття. Але в них досі відчувається щось таке істинне, докорінне і сильне, що просто не передати.

Окремо хочу сказати про легендарну трасу 66. Її закінчили майструвати в 1929-му, і вона до 88-го мала статус Матері Американських доріг. Потім почали зводити інші траси, швидші, новіші, з іншими технологіями, і багато містечок, які жили цією трасою, трохи підвимерли. До речі, перші «Тачки» якраз дуже про це. І я був у таких містечках. Там дивовижний дух. Але словами цього не передати.
Від Міста Ангелів і ну, ви вже в курсі)) я промчав за кермом спершу 734 км, потім 628, потім 556, потім вже не рахував, але зрештою кільце знов до аеропорту вийшло десь в 3 800 км за неповний тиждень)) Якось потім напишу про міста на трасі 66, а нині – про Лас Вегас, до якого ми спустилися згори)))
Їдеш поночі… попереду темрява і веееееееличезний повний Місяць, і раптом після чергового повороту перед тобою долина електричних вогнів. Ти крутиш головою, наскільки шия дозволяє, але всіх не бачиш, бо їх просто гіпердофіга і більше! Згодом викладу фотки, але навряд чи вони справлять хоч приблизне враження. Ок. GPS веде то точки збору, до готелю-казино Двічі-Цирк)) Під’їжджаємо до входу…а там капець!!! І як кажуть американці, я маю це на увазі, курва-мать!!! Бо воно вживу, а не в кіно, мерехтить такими вогнями, що епілептикам тули краще не їздити! Таксюри підрізають, слуги-швейцари-валєти крутять під колесами, паркують Ферарі з Ламборджинями. Ти в паніці думаєш: блін, де хоча би на 5 хвилин притулитися аби збігати на рецепцію? Зрештою, я тупо став на паркову для VIP-осіб, бо їдрісь ви коритом, шановні громадяни Лас Вегасу! Чи кожен день до вас приїжджають такі файні туристи?)))
А саме місто – це паінка тотальна!))) Амери туди з’їжджаються через те, що в них культ цього міста, - все, що заборонено по всій здоровенній країні – тут – відривайся!!! Вивалюй свої бабки! Тут і бухати можна посеред вулиці, і в казіно просирати свої кревні, і голих дівах подивитися… про дівах… там все це діло легалізовано, але… любі мої україночки… навіть ті з вас, котрі мають собі гешефта тілом своїм… аби ви бачили легалізованих ласвегаських хвойд… це пиндець з мільйоном крапок……… вона йде, вся при параді, розцяцькована, як Вєрка Сердючка перед Євробаченням, - декольте, міні-спідничка і все таке… ага…. тільки навколо міні-спіднички такий капітальний холодець вилазить, і під час її ходу трясеться, як землешкварк, що мама-зроби-мене-таким-щоб-я-був-не-бачив-це! Ну і так, загалом, в Лас Вегасі – купа народу в будь-який бік, половина з півтораметровими коктейлями у вигляді реторт, ейфелевих веж, статуй свободи, чоловічих тойво, і всього, і всі бухі, і всім свято))) І не пройти 10 метрів, аби тобі не втисли в руку реклямку якихось поблядушок з картинками))) Але їм це прикольно)) Бо в них нема ні «Арсенальця», ні Гідропарка) І з позиції держави – офігєнний маркетинговий хід – всюди всьо не можна, а приїдеш у Лас Вегас – відривайся на повну котушку, і логічно, що кожен буржуй і пролетарій мчить туди, коли збере достатньо грошей, аби їх там файненько просрати))) Бо Казіно не програє Ні Ко Ли!))) (А держава, легалізувавши це діло в цьому штаті, має собі гарненький і нефіговий прибуток) Словом, те, що робиться в Лас Вегасі всією країною, ми не менш успішно робимо на дачах і базах відпочинку)). А ще, весь Лас Вегас дуже хлоркою бздить)) Певно, Місто Гріха намагається відмитись))
Бонусом прикол з дороги: машина орендована, їздимо ми нею бозна-якими дорогами, хоча тут шану вклоню – навіть у найглухішому селі, якого і GPS не знає, – дороги просто ідеальні, за будь-яких погодних умов! Але коли валиш пустельним парком off-road, то джип троха вкривається червоним пилом (чому, до речі, індіанців називали червоношкірими – а ти спробуй поскачи на коняці галопом червоною пустелею – подивись який ти будеш!) Потім був невеличкий дощ. А в машині всюди наліпки, як і повсюдно в Америці - курить нііззззя! Ок. І уявляється така картинка – здаємо машину, обліплену глиною так, що тільки дверцята відчиняються і лобове скло півкружечками, куди ходить двірник, чисте. Приїжджаємо на точку здання машини, виходить до тебе Карлос, дивиться на машину в пиріжечку глини, і питає: «Ну, ви ж у машині правда не курили?» Ми такі: «канєшно нє»! І тушимо бичок у глину збоку)) І кайне проблем!))) Бо в машині таки не курили))

Довго не мав часу написати, бо постійно в дорозі, по 700 км щодня за кермом. Отже, продовжуємо вивчати американців потойбічними очима українця))
Обходив я Бостон вздовж і впоперек, і сильно він мені сподобався – купа маленьких червоних будинків, які завжди якось затишно виглядають, до всього цікавого можна дійти пішки, а огляд міста з 50-го поверху спеціального хмарочоса – то взагалі екстаз (я двічі ходив). Тут таки дійсно інтелектуалів аж зашкалює, як на Америку, дається взнаки Гарвард, який знаходиться в районі Кембрідж і частина його корпусів на вулиці Оксфорд, то ж універ цей називають, як кому в голові засвербить)) Ну і звісно, МІТ – тут концентрація гіків-ботанів-приколістів просто неймовірна. Масачусетський інститут технологій і космічні модулі розробляє, і роялями з дахів кидається, і роботів-страусів робить, які скачуть і танцюють (сам бачив).
Але годі вже за той Бостон, бо ще зазнаватись почнуть. Прилетіли ми в Лос-Анджелес. Це, канєшно, капець))) Коли дивишся з літака - місто в жоден ілюмінатор не влазить. Придивишся ближче – воно і зрозуміло чому, бо майже всі будинки – двоповерхові, а Лос-Анджелеса на всіх не напасешся, от вони і ростуть вшир, а не вгору. Там у грудні вдень +20, і всі такі попущені, як на курорті. Летіли ми 6 годин, до того толком не спали, зміна клімату і все таке, словом: тітка з контори, яка видає машини в оренду, розвела нас, як кроликів. Я наперед забронював у них на сайті Крайслер Себрінг (типу спецпропозиція і виходило дешевше за Шевроле Авео, ну і як то по Америці не проїхатись на Крайслері!) Ага щазз… Виявилось, що у них в конторі тих Крайслерів зроду-віку не бачили, ну може, хіба на картинках в журналі «Техніка молоді», а з машин такого ж класу була тільки якась Кіа, в якої багажник по самі спинки задніх сидінь ще на заводі відкусило. І поки я відкривав рота, аби почати сваритись, вона давай соловейком щебетати за нову спецпропозицію дня, і типу майже за ті самі гроші. Машина канєшно да… Jeep Liberty – справжня типова американська бандура, повнопривідна, дверцята квадратні – смакота! І забила вона баки якимись перерахунками податків і відсотків страхової, і те вигідно і се, прямо на шару віддаю, ше сама доплачуватиму, але вже! Зрештою за тиждень замість 200 баксів намалювалося 600… ну і як я вже казав про невиспаність і кроликів… Нефігово так зустріло Місто Ангелів… Але зрештою задоволення від цієї бандури колосальне, більше того, забігаючи наперед, в одному парку він нам ой як став у пригоді, хрін би ми там тим низьким Крайслером проїхали! Однак, рахуємо 1-0 на користь L.A.
Їхав я в ньому незнайомим містом, наче першокласник на іспиті в автошколі – габарити здоровенні, знаки в Америці інакші, а на правила дорожнього руху в Лос-Анджелесі всі місцеві давно поклали гайку і присипали її ганджубасом. Якось місцями так наш Київ нагадало… Хоча взагалі L.A. більше схожий на Одесу в курортний сезон)) Одні попущені, інші всіляко намагаються тебе розвести. В готелі виявилося, що той номер якийсь не цей, але інших немає, а взагалі ви не партесь, цей типу кращий, а той був гівно, там змії лазили і минулого тижня одного барабанщика вбили, а тіло в матрац заховали. А у вашому номері сама Анжеліна Джолі півроку жила, як ото тільки в Голівуд приїхала. Мала ше була, сам пам’ятаю – отакуньою її бачив! І літеру «гррр» не вимовляла. Словом, 2-0, ок.
Потім новина приємна: несподівано з’ясувалося, що знаменита Алея Слави з зірками (Голівудський бульвар) знаходиться за квартал вниз, і там якраз і кінотеатр Кодак, і всі голівудські ніштяки. 2-1. Бо вибирав я цей панічний Best Hollywood Inn виключно через таку понтовиту назву, бо там поруч усі недорогі готелі коштують однаково, але знаходяться, як виявилось на місці, чорті-де.
Часу на L.A. було небагато, бо попереду купа непередивлених дивасностей, отже вирішили ми прокататись на сіті-тур автобусі, за якусь годину – купа всього цікавого, і ще гід тобі всякі приколи розповідає. В Бостоні такий сіті-тур був тим, що доктор прописав. А тут… гм, на зупинці цього тур-автобуса чуваки взяли гроші, дали квитки, відвели на якусь точку і поклялися зіркою святого Дастіна Хофмана, що автобус за 10 хвилин буде тут. Ну, ви вже розумієте, що прихав той автобус не через 10, а трохи більше, як за півгодини. Добре, нехай, запас світлового дня ще є. Проїхали ми на ньому рівно один квартал, де нас висадили і сказали, що це кінцева і наступний тур почнеться через 45 хвилин… Трясця його матері… добре, прогуляємось, тут є куди. Але 3-1, курва-мать! Прогулялися, сіли, тут починається наступний прикол – туристичних кіл, якими ходить автобус, три штуки, ми підписались на червоний – по більшості кіностудій, ага, цей виявляється, їде пурпурним, який преться через магазини… 4-1. Хрін з ним, все одно місто побачимо. Е-е… куди йти? Нагору? На відкритий майданчик??? Чуваки! Надворі вже вечоріє і температура з +20 різко обертається на -1! Я вже мовчу про вітерець з Тихого океану. 5-1… В принципі було прикольно: Беверлі Хілз, бульвар Сансет, Мелроуз, студія Парамаунт, Ніколедеон і все таке, - в Лос-Анджелесі взагалі куди не плюнь і куди не глянь – всюди якесь кіно знімалось і знімається прямо зараз. І всі ходять такі поважні і урочисті, наче оце щойно від Спілберга і до Кубрика йдуть. Але з іншого боку – село селом)) На відміну від бостонських чепурних будиночків колоніальних часів і пізніше, тут або вілли, або сараї типу американський придорожній мотель)) Зате ввечері набулькалися в нашому готелі Джек Деніелса з одним нащадком ірландців, а другим – італійців, які мислять якось абсолютно нетипово для американців – міняють роботи через те, що їм цікавіше вивчати щось інше, пізнавати світ, а не ганятися за кар’єрами, витрачають зароблені гроші на автостопні мандрівки, словом, наші люди))) То ж, Лос-Анджелес – місто дужжжже контрастів, і це я ще не згадував про купу артистичного вигляду бомжів з табличками «Чекаю на несподіваний акт добра з Вашого боку», які стирчать на тих самих Голівудських бульварах і Мелроузах з Беверліхілзами)) Бостонці казали, що Лос-Анджелес – це інша країна в Америці, і це неодмінно треба побачити, аби скласти повноцінне враження про Штати. Бо Місто Ангелів нині - це величезне місто Мальовничих Розпиздяїв!

А далі буде оповідка про корінних американців – індіанців племені Навахо і сусідніх з ними, от тільки висплюся трохи нарешті)))

Початок так собі:
1. В аеропорті Хітроу (Лондон), де пересадка і 3 години ніфіганероблення, жоден вільний вай-фай не працює. Ха! - Сказав я їм на це! Та коли в наші лакінетівські часи, не дай Боже, в клієнта ламався зв'язок, - так ми яструбами летіли лагодити, блін! А тут, 2012-й рік на носі, міжнародний хаб, причому конкретний, Хітроу - це не в носі поколупатися, а інтернету - дуля з горішком. Сорі, британці, лажаєте! За Україну гордість, за вас - бідулька!

2. (ну про то шо в літаку через Атлантику переді мною 6,5 годин сиділо стареньке англійське подружжя, яке всю дорогу дудлило пиво і перділо дуетом, так, шо я себе в'язнем Освенціму почував, то діло десяте, лотерея, або карму десь перед відлітом попсував, але довірливо скажу вам - не кожному таке треба пережити, бо з літака ж нікуди не дінешся і не провітриш, вікна не відкриєш (за бортом -50 і всяка розгерметизація). і про сусіда праворуч, який купив собі квитка за місяць спеціально біля проходу, а сам всю дорогу малював якісь графіки і сопів так, шо я попісяти соромився через нього вийти, бо ж людина працює! але якого ти біса, курва-мать, купуєш квиток на таке місце! хочеш працювати і щоб тебе ніхто не смикав - пензлюй в бізнес-клас! і головне вічно незадоволений такий був!)

3. Штати зустріли мене прищами на пиці від того пердіння і червоними очима, я коли до херр офіцірен підходив, то думав, він сам вчадіє від того, що всотала моя куртка, а він нічо, загартований парубака! Питав мене, чим на хліб заробляю, сказав про переклади, і давай перераховувати: Тачки-2 йому пролетіли молоком, на Алісу він взагалі подумав, що то я співаю щось своє, а коли сказав Green Lantern - тут чувака порвало! Та ти шо - каже? Це ж таке кіно! І ти його ото да? Сила! Всьо, питань більше нема, сер, аміго, мееееен, уважуха кароче)))

4. Таксист сказав, шо то, куда ми їдемо - то район підарасів. Так і сказав. Типу це не Бей еріа, а Гей еріа, і я каже mean it. Ну таки троха є, блін. Тут сиві дядьки на вулицях цілуються. Я думав зайти в паб на розі пивця після переліту смальнути... ну таке... я б смальнув, канєшна.... ну я і смальнув потім, кварталів за 5 звідтам.... бо там тойво... один сивий кремезний, при вході столик, отак зліва, ти якраз двері притримуєш в півоберта і на них інфтерфейсом... ну він короче тому шо поменше, масажик такий ніжний виробляє, аж слина тече... то я в них бігом спитав: "а у вас курить можна?" (а хєр там можна, я ж знаю, шо не можна), а вони такі "нє-нє-нє!", я: "ну-у-у-ууууууу", і як у "Браті-2": "У нас так ваще всюди можна", тако і здриснув від наруги тої...

5. В той же перший вечір прої... про ямать його їті! Тверезий же ж був! Айсік десь випав із кишені... І вже ходив, пилососив вулицю очима - дзуськи і хріньки на огрішку! Якісь снікерси поцупили. Це їх так у Козятині називали, і слава Богу, що я то вчасно згадав, бо не дай Бо... не приведи... ні в страшному сні, ні-з-пересердя-ні-з-похмілля не промовити те слово НІГГЕР! Та бидлота, яка тут лазить, як таргани, тільки починає темніти - хе! Наші гопачі якісь рідніші чи шо, з нашими хоч є про шо порозумітись! Хоча би розумієш кому з них в гризло валити, щоб інші самі відсохли, життя навчило. А тут - ага щаз - ти котромусь в гризло - тебе потім в Гаазький суд за геноцид і всяке свинство. А то шо вони зі стволами ходять, як у нас уже давно відгуло, і взагалі, наші гопніки вже в бібліотеки давно ходять. Але то таке, грець тому айсіку, все одно, єдине, на шо він міг тут здатися - City Pass - 5 квитків у головні музеї за ціною двох - знижка все одно не катає, вони тут взагалі не в курсі, що за айсіки (хоча я, по правді, думав, що то вони їх і закрутили).

6. А загалом за перший цілий день після прильоту... тут троха по-американськи тупо, але в самому Бостоні якось достобіса романтично! І звідки воно таке? Нації "американці" в принципі не дуже є, це такий, навіть не салат з морепродуктів, а компот, тут позливалися всі на світі в таких вже пропорціях чорності, білості, вузькості, наглості, що здається, наче це глобальний експеримент і скоро має вийти Мацапура, і сказати своє "Знято! Харош, хлопці енд дівчітес, перевдягаємось, завтра на шосту" Тим не менш... Про інші міста поки що не знаю, але Бостон... тут, при всьому цьому гармидері, є щось невловимо ніжне, наче з нашого іншого дитинства...